Паоло Веронезе (Veronese; власне Кальярі, Caliari) (1528-1588), італійський живописець епохи Пізнього Відродження. Вчився у веронського майстра А. Баділе; працював в основному у Венеції, а також, у Вероні, Мантуї, Віченці, Падуї. Можливо, що у 1560 році відвідав Рим.

Художня манера Веронезе склалась до середини 1550-х років і втілила в собі кращі риси венеціанської школи живопису: легкий, артистично-витончений малюнок, пластичність форми у поєднанні з вишуканою колористичною гамою, яка базується на складних поєднаннях чистих кольорів, об’єднаних світосяйним сріблястим тоном. Виконані маслом на полотні монументальні багатофігурні композиції Веронезе (“Тріумф Мардохея”, 1556 р. і “Тріумф Венеції”, 1578-85 роки) виділяються в його творчості святкової піднесеністю образів, виразністю ракурсів, поз, руху, тріумфальною пишністю колориту.

Великою інтимністю образів, включенням до композиції пейзажних і жанрових мотивів відзначаються фрески Веронезе, виконані ним для заміських венеціанських особняків (зокрема в Барбаро-Вольпе в Мазере біля Тревізо, близько 1561  р.). Веронезе писав також станкові багатофігурні композиції із зображенням святкових бенкетів, процесій, прийомів (“Шлюб в Кані”, 1563 р.; “Поклоніння волхвів”, близько 1571 р., “Бенкет в домі Левія”, 1573 р.), монументальні за композицією вівтарні образи (“Заручини Святої Катерини”, близько 1575 р.). Сміливе введення Веронезе в свої твори життєвих спостережень, жанрових мотивів, портретів сучасників стало причиною для звинувачення художника інквізицією в надто світському трактуванні релігійних тем.

Нечисленним інтимним портретам Веронезе властива м’яка, деколи з відтінком жанровості, ліричність (“Граф де Порто с сином Адріано”, близько 1556 р.). В пізніх творах Веронезе, відзначених рисами кризи ренесансного світогляду, з’являється настрій смутної тривоги, скорботи і меланхолії (“Викрадення Європи”, 1580 р.).